Природний антибіотик - Чебрець

Чебрець - це проникливо ароматна трава, яку вже 4000 років використовують як прянощі в кухні і як лікувальний природний антибіотик. У Магрибі досі з нього готують відвар, змішаний з оливковою олією, який використовується для очищення ран.

Чебрець додавав сили та відваги

Чебрець (лат. Thymus vulgaris) належить до рослин з родини глухокропивних. Його назва походить від грецького слова thymos, що означає відвага, сила, мужність, або димна жертва, куріння, чи людська душа.


Стародавні єгиптяни використовували олію чебрецю для бальзамування своїх померлих. В Афінах його вирощували греки, які стверджували, що чебрець додає їм сили та освіження. Водночас чебрець використовували як жертовну траву для ладану, який безперервно горів на вівтарях храмів. Римські воїни готували з нього ванну для того, щоб здобути відвагу і отримати силу. Видатний римський поет Вергілій пише про чебрець як "про засіб, що подовжує термін зберігання м'яса."

У середньовіччі з чебрецю готували дуже смачні соуси, до окремих страв його додавали подрібненим разом із сіллю. Водночас у цей період люди вважали його магічною рослиною, додавали до кадила і готували з нього зміцнюючі та підбадьорливі напої. Навіть вірили, що він прожене нічні кошмари і допоможе людям побачити і пізнати гномів. У цей період чебрець носили на своєму одязі високопоставлені жінки, які дарували його лицарям, що вирушали у хрестові походи.

У 18 столітті в чебреці було виявлено важливий компонент - тимол, який спочатку замінював навіть камфору.

Чебрець росте вільно біля доріг, на луках або на узліссях. У наших краях його вирощують у приміщенні в горщику або як одну з рослин трав'яного саду. Може бути частиною живої огорожі, яка при регулярній стрижці 2 рази на рік створює компактні суцільні зарості. При вирощуванні на вулиці висаджуємо нові рослини один раз за 4-5 років.

Вирощування чебрецю

Батьківщиною чебрецю є Середземномор'я, територія аж до Італії. Вирощується в Іспанії, Албанії, Франції та Греції. В наших умовах його вирощуємо переважно з насіння, яке висаджуємо в парник протягом березня - квітня. Насіння чебрецю розміщуємо на поверхні ґрунту, лише злегка їх притискаємо, оскільки вони проростають на світлі. На грядку його пересаджуємо у травні. Чебрець любить пухкі піщані або кам'янисті ґрунти. У поживному ґрунті втрачає свій пряний смак.

Ніколи його не удобрюємо! Чебрець розміщуємо на місцях з достатнім сонячним випромінюванням, які водночас захищені від вітру. Поливаємо його помірно, але не даємо ґрунту рослини повністю висохнути. Для поливу чебрецю найкраще підходить відстояна вода кімнатної температури, яку наливаємо в піддон під горщик. Цвіте з травня до вересня білими, рожевими або світло-фіолетовими квітками. Дикорослий чебрець має тенденцію дерев'яніти і має рідші гілочки, чого не трапляється з культурними сортами чебрецю.

При вирощуванні у відкритому ґрунті висаджуємо нові рослини раз на 4-5 років.

Чебрець містить тимол (3,5%), цимол, карвакрол, α-пінен, ліналоол, борнеол, цинеол, 10% дубильних речовин, органічні кислоти та інші речовини. Недерев'яні гілочки чебрецю збираємо в сухі дні, найкраще близько полудня. Найбільш придатні гілочки для збору та подальшого зберігання - безпосередньо перед його цвітінням. Щоб гілочки чебрецю не здерев'яніли, найкраще проводити їх частий збір. Якщо ми не хочемо обривати чебрець, рекомендуємо після відцвітання квітів зрізати його приблизно на одну третину рослини. Чебрець таким чином зміцниться і стане густішим. Це багаторічна рослина, пересаджуємо її за потреби. У приміщенні перезимовуємо на світлі, помірно поливаємо і підтримуємо температуру близько 15°C. У випадку його вирощування на грядці на зиму прикриваємо гілочками хвойних дерев. Чебрець сушимо при нормальній температурі у пучках, щоб з нього не випарувалася ефірна олія.

Чебрець - пеніцилін бідних

Чебрець є одним з найсильніших рослинних антибіотиків, має виражені дезінфікуючі та антисептичні властивості. Діє проти грибків, бактерій та кишкових паразитів. В останніх дослідженнях вчені з Ізраїлю виявили, що настій чебрецю зупиняє ріст Helicobacter pylori. Використовується при лікуванні верхніх дихальних шляхів, пов'язаних з недостатньою секрецією, при кашлюку, ангіні, бронхіті та астмі. Також застосовується при ревматизмі, цукровому діабеті та лікуванні анемії тощо. З чебрецю готуємо чай, настоянку, настій, розчин для полоскання та компреси.

Найчастіше використовується чай з чебрецю, який готуємо так: до 150 мл окропу додаємо 2 чайні ложки сушеного чебрецю, суміш залишаємо настоюватися 5 хвилин, а потім процідуємо. П'ємо його 2 рази на день, найкраще якомога теплішим. Дітям даємо чебрець, але тільки в дуже малих дозах. При висипаннях на вугрюватій шкірі готуємо запарку для компресів: до 1 літра окропу додаємо жменю чебрецю, після настоювання процідуємо і обмиваємо шкіру кілька разів на день.

У фармацевтичній промисловості додається до ополіскувачів для рота, засобів для полоскання та зубних паст. Домашній ополіскувач для рота готуємо так: до 150 мл гарячої води додаємо 2 чайні ложки чебрецю, які залишаємо настоюватися протягом 10 хвилин. Після охолодження настій процідимо і використовуємо 2 рази на день для полоскання.

Стверджують, що сон на подушці, наповненій чебрецем, пом'якшує депресію та заспокоює не лише тіло, але й душу.

Рекомендована добова доза чебрецю становить 10 г. Передозування тимолом може спричинити нудоту, сильний головний біль, порушення роботи щитоподібної залози тощо. Не рекомендується його вживання вагітним та жінкам, що годують груддю.

Чебрець незамінний на кухні

Чебрецем приправляємо переважно птицю, дичину та рибу. Сумішшю спецій з базиліка, oreganu та чебрецю приправляємо піцу. Також він є складовою прованських трав та відомого французького лікеру. Його оригінальний рецепт походить з бенедиктинського абатства Fécamp на річці Сена.

Чебрець є типовою приправою для середземноморської, а також французької, іспанської та мексиканської кухні. Він полегшує травлення, тому його додають до важкоперетравлюваних страв, таких як наприклад бобові, смажене м'ясо, ковбасні вироби, а також жирні страви.

Чебрець можна додавати в будь-який момент приготування, сушену рослину додають на початку варіння, тому що саме тоді вона вивільняє в страву ароматичні ефірні олії.

Зберігаємо його в холодильнику в поліетиленовому пакеті або в добре закритій пластиковій ємності, де він залишається свіжим до тижня.